Чому люди кричать?

Одного разу Учитель запитав учнів:

- Чому люди при сварках підвищують голос?

- Напевно, вони втрачають спокій, - припустили учні.

- Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? - питав Учитель.

Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило. Тоді вчитель сказав:

- Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх серця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніше їх образа і злість, тим голосніше вони кричать. А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається.

- А що відбувається, коли людьми править любов? - запитав Учитель. - Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба - їх очі говорять про все. Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують яку багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що шляхи назад ви вже не знайдете.

Мудрість життя

Притча про те, де насправді заховане щастя

Стара мудра кішка лежала на траві і грілася на сонечку. Тут повз неї промайнув маленьке спритне кошеня. Воно шкереберть прокотилося повз кішки, потім жваво підскочило і знову почало бігати колами.

- Що ти робиш? – ліниво поцікавилася кішка.

– Я намагаюся зловити свій хвіст! – захекавшись, відповло кошеня.

– Але навіщо? – засміялася кішка.

– Мені сказали, що хвіст – моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час вислизає від мене.

Стара кішка посміхнулася так, як це вміють робити тільки старі кішки і сказала:

- Коли я була молодою, мені теж сказали, що в моєму хвості – моє щастя. Я багато днів бігала за своїм хвостом і намагалася схопити його. Я не їла, не пила, а тільки бігала за хвостом. Я падала без сил, вставала і знову намагалася зловити свій хвіст. У якийсь момент я втратила надію. І просто пішла, куди очі дивляться. І знаєш, що я раптом помітила?

– Що? – з подивом запитало кошеня.

– Я помітила, що куди б я не йшла, мій хвіст скрізь йде за мною. За щастям не треба бігти. Треба вибрати свою дорогу, і щастя буде йти разом з тобою.
Джерело : coma.in.ua