17 березня 1856 році в Омську народився Михайло Врубель – видатний художник, якого з Україною пов’язує надзвичайно багато. Тут він пройшов становлення, творив, кохав і жив…
Батько Врубеля, Олександр, був поляком за походженням, а ще – військовим юристом. Прізвище Врубель з польської означає «горобець». Може тому, ця родина, мов зграя птахів, постійно переїжджала з місця на місце. Коли Михайлу було 3 роки, сім’я оселилася у Харкові. Тут він вчився читати, захопився книжковими ілюстраціями. На жаль, того ж року померла мати Михайла – Анна. Ще через кілька років померли брат і сестра хлопця. В усьому світі у нього залишився лише один друг – сестра Олександра. Виховання хлопчика лягло на батька і мачуху. Остання добре грала на роялі, навчила хлопця любити музику.
В інше українське місто – Одесу – Врубелі переїхали у 1869 році. Тут хлопчина виріс у справжнього талановитого юнака. Закінчив з відзнакою Рішельєвську гімназію, відвідував школу малювання, різноманітні музично-театрально-літературні заходи.
Як і всі діти, Михайло багато малював у дитинстві. Батьки підтримували його захоплення, платили за уроки майстерності, але хотіли, щоб він став юристом. Врубель слухняно слідував їхнім забаганкам – став студентом юридичного факультету Петербурзького університету. Але так і не зміг полюбити цю професію.
На Університетську набережну Петербурга виходили фасади і університету, і Академії мистецтв. Це надихнуло Врубеля сходити туди. Виявилося, що вечорами приймали усіх охочих. Після закінчення університету Михайло збирався долучитися до юридичної практики, але вона викликала в нього лише відразу. Тоді він наважився вступити до Академії мистецтв і йому це вдалося. Михайло записався у клас професора Павла Чистякова. Акварель Врубель вчив у класі Іллі Рєпіна.
У 1884 в Академію мистецтв приїхав відомий київський археолог, історик мистецтв, професор Адріян Прахов і розповів Чистякову про намір створити візантійський іконостас та реставрувати фрески Кирилівської церкви. Потрібен був талановитий художник і викладач знав, чиє ім’я назвати. Михайло з радістю пристав на пропозицію, але через це так і не закінчив Академію.
Саме Врубелю довірили керувати всією бригадою художників і реставраторів. Стінописи церкви стали першим кроком у формуванні художника, як справжнього генія. Перша ж проба Врубеля — зображення архангела на одному зі стовпів церкви — викликала загальне схвалення. Також для Кирилівської церкви Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів» (1885).
Восени того ж року художник поїхав у Венецію, щоб працювати над великими вівтарними образами для церкви. Прообразом Богоматері Врубеля стала Емілія Прахова, дружина професора, який запросив митця на роботу. Врубель працював в Італії по пам'яті, без моделі — ні натурщиць, ні манекенів в нього не було. На початку 1885 року художник повернувся до Києва з чотирма неповторними іконами, писаними на металі. Їх встановили у Кирилівській церкві. Кожну ікону майстер писав лише два тижні. «Термін гранично короткий для будь-якого художника, але не для М.О. Врубеля», — свідчив Микола Адріанович Прахов. На жаль, стосунки Михайла із родиною Прахових загострились через його захоплення Емілією.
Найбільше Михайло мріяв розписати Володимирський собор. За його ескізами виконали деякі орнаменти, але два великі розписи «Плач надгробний» та «Ангел з кадилом і свічкою» були занадто новаторськими для церковних канонів. Пізніше для розпису собору запросили молодого Віктора Васнецова.
Серед світських робіт київського періоду визначним твором став «Портрет дівчини на тлі перського килиму», де Врубель дав волю своїм колористичним здібностям. Замовник – київський лихвар Дахнович – навіть не заплатив за картинку, бо вважав її «мазаниною».
Лікуватися від сердечних ран та сварки з Праховими Врубель, разом із своїм другом Валентином Сєровим, поїхав в Одесу. Саме там він почав працювати над темою Демона, що сидить – однією з найвпливовіших у його творчості.
Михайло повернувся у Київ лише через десяток років разом із дружиною — музою художника, талановитою оперною співачкою Надією Забілою. Тоді він сказав: «Как хорош, однако ж, Киев! Жаль, что я здесь не живу! Я люблю Киев!».
Не байдуже місто було й дружині Врубеля – вона була вихованкою Київського інституту шляхетних дівчат.
Михайло прожив складне життя, бо крім демонів на папері, мав і власних. Люди з першого знайомства розуміли, що з ним щось не так – дивакувата поведінка, незвичний одяг були рисами справжнього генія, але для більшості – божевільного. Врубель страждав від перепадів настрою, дратівливості та перезбудження. Зовсім погано стало, коли у 1903 році помер син художника. Після цього Врубель весь час проводив у клініках. У 1906 він втратив зір, останньою роботою став портрет поета Валерія Брюсова.
Помер неперевершений майстер пензля 14 квітня 1910 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар