Сьогодні 32 день мужньої боротьби мого народу проти вторгення росії! Але моя Батьківщина не тільки бореться, допомагає , підтримує, а ще пам'ятає та зберігає свої традиції.
27 березня ми відзначаємо Міжнародний день театру (World Theatre Day). Це свято засновано у 1961 р. у Відні на ІХ конгресі Міжнародного інституту театру (International Theatre Institute) при ЮНЕСКО. Цей міжнародний день традиційно відбувається під єдиним гаслом: «Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами».
Міжнародний інститут театру поєднує національні центри в 100 країнах світу. Щороку Міжнародний інститут театру пропонує відомому театральному діячеві звернутися до світової громадськості з якимось посланням, міжнародним зверненням. Перше таке послання написав у 1962 р. французький письменник і художник Жан Кокто (фр. Jean Cocteau, 1889–1963).
/Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький), і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями./
1875 р. спільними зусиллями М. Кропивницького, І. Тобілевича, М. Федоровського, П. Ніщинського на влаштованій сцені громадського зібрання відбулася вистава «Вечорниці». Успіх був феноменальний! Припускаємо, що саме тоді і виникла ідея створення української професійної трупи, основою якої мав стати єлисаветградський аматорський колектив. Восени цього року Кропивницький повертається в Єлисавет зі Львова на запрошення Івана Тобілевича. М. Кропивницький згадував про це так:
«Приїхав я у Єлисавет… Одним із заправил був І. Тобілевич. Встановили ми весь укр. репертуар. Я мав грать, режисурувать, оркеструвати музику на 12 інструментів та писати декорації». Невдовзі мала сформуватися справжня українська трупа! Але в 1876 р. було видано Емський указ, який обірвав її розвиток: «заборонено різні сценічні вистави і читання малоросійською мовою…».
1881 р. Товариству українських акторів вдалося частково зняти обмеження. Розповідь про те, як Марку Кропивницькому вдалося переконати російських чиновників, увійшла до шкільних підручників історії. Коли один з них поставив Марку Кропивницькому питання в стилі «какая разница на каком языке играть», бо, мовляв «Наталка Полтавка» однаково звучить російською та українською мовами, то Кропивницький перепитав його, а як він зможе російською зіграти «Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці»? І отримав відповідь: «Ой, не ходи, Григорий, да на пикник…». Питання про подібність мов після цього відпала.
Проте після таки отриманого бажаного дозволу постала проблема зібрати українських акторів аматорів та створити з них українську трупу. Це було нелегко, бо хтось з них, наприклад, Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) перебували на засланні, а інші, як його брат Панас Тобілевич (Саксаганський), давно не грали в театрі. М. Кропивницький зробив дві спроби зібрати українську трупу: спочатку в Києві, а потім в Кременчуці. Але після невдалих гастролей у Кременчуці з трупою Ашкаренка Кропивницький знову звернув увагу на Єлисаветград. Саме уродженці центральностепового краю сформували майбутню славетну трупу корифеїв.
27 жовтня 1882 р. потужний аматорський колектив єлисаветградців, посилений талантом Марії Заньковецької, дав змогу Кропивницькому поставити у Єлисаветграді «Наталку Полтавку», а вже за чотири роки ця трупа підкорила Петербург. Історик Дмитро Яворницький, який мешкав тоді в цьому місті, схвально писав про єлисаветградську трупу та її успішні гастролі в столиці Російської імперії.
«У нас гостит Кропивницкий с труппой. Производит страшенний фурор; театр битком набит; места страшно дороги. Имеет колоссальнейший успех. Билеты за четыре дня берут на представления. Газеты все на перерыв расточают похвалы. Даже Суворин (театральний критик -російський шовініст. - прим. Ю. М.) с восторгом отзывается. Дай-то, Боже».
Після вистави Суворін наполегливо кликав акторів трупи Кропивницького, особливо Заньковецьку, але всі зберегли вірність українському театру: трансфер провідних українських акторів та актриси в російську трупу не відбувся через «незламну як граніт» патріотичну позицію українських митців.
Гастролі української трупи в самому серці Росії були корисними для Марка Кропивницького ще з кількох причини. Розчулений грою акторів російський імператор Олександр ІІІ під впливом їхньої талановитої гри виконав кілька прохань корифея: повернув із заслання талановитого драматурга, актора, режисера Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) та допоміг Марку Кропивницького у всиновленні сина Кості, яким метр опікувався з 1870 р., відколи вони разом з першою дружиною почули під воротами плач підкинутого кимось хлопчика, оплачуючи усі витрати, пов’язані з його утриманням та навчанням.
Значення трупи корифеїв для розвитку української самосвідомості високо оцінив історик Д. Яворницький. У його листі до історика Якова Новицького міститься оцінка ролі єлисаветградської трупи в історії України:
«Велику справу зробив Кропивницький. Ми зі своєю археологією і мабуть, Запорожжям, навряд чи змогли б досягти такого».
на фото - Трупа Кропивницького напередодні гастролей у Санкт-Петербурзі.
текст - Юрий Митрофаненко
https://www.facebook.com/yury.mitrofanenko
колір - Fix_you_pics
Немає коментарів:
Дописати коментар